Г. В. Касьянов, О. П. Толочко* Стаття являє собою адаптований для журнального формату варіант аналітичної доповіді, яка трактує виклики й труднощі на шляху написання нового академічного синтезу історії України. Спрямовуючи вістря полеміки проти національної історії як способу організації знання про минуле, її обмежень та дефектів, автори обговорюють деякі інші типи писання й розуміння історії, які можуть стати у пригоді під час практичної реалізації задуму. Перебіг роботи над концепцією нового синтезу історії України унаочнив декілька проблем, від розв'язання яких залежить успіх основного задуму - забезпечити появу такої узагальнюючої версії, яка в методологічному і змістовому планах якісно відрізнялася б від попередніх та водночас була інтелектуально сумісною з поширеними у західній науці тенденціями історієписання. Ця стаття - адаптована до журнального формату версія аналітичної записки, підготовленої для робочої групи, що працювала в Інституті історії України НАНУ 2010 р. над розробкою концепції багатотомної історії України. Автори керувалися доволі утилітарним завданням - окреслити можливості національної історії як способу організації знання про минуле, а також намітити можливі шляхи подолання її обмежень. Не йдеться про фундаментальний історіографічний нарис чи глибокий теоретичний трактат. Наше завдання - започаткувати дискусію щодо перспектив написання синтезу історії України поза канонами мастер-наративу ("master narrative"). Національна історія як спосіб опису минулого Такий виразний жанр історієписання, як національна історія - досить недавнє відкриття, він існує менше двох століть. Попередня (європейська) історична література знала цілковито відмінні способи організації минулого. Суттєво спрощуючи, їх можна розподілити на історії універсальні, де предметом уваги й головним сюжетом була історія людства (їх приклад - так звані універсальні хроніки від "створення світу" до, в ідеалі, моменту написання) та * Касьянов Георгій Володимирович - ... Read more